Jakiś czas później Borys i Ola wychodzą do szkoły. Borys idzie zamyślony. Kopie kamienie czubkiem buta.

– Nie bądź smutny – mówi Ola. – Tutaj jest przecież całkiem fajnie. Wszyscy o nas dbają, starają się, żeby było nam jak najlepiej. A z tatą zobaczymy się już niedługo, mówię ci. I będziemy opowiadać mu o wszystkim, co nas tu spotkało.

***

За якийсь час Бориско й Оля виходять до школи. Заглиблений у роздуми хлопчик підгилює камінці носаком черевика.

– Не сумуй, – каже Оля. – Тут досить непогано. Усі про нас дбають, стараються, щоб нам було якнайкраще. А з татом ми вже скоро зустрінемося, от побачиш. І будемо розповідати йому про все, що тут з нами трапилось.